ЗМІЙ
Змія вважали символом творіння світу, уособленням стихій, захисником, втіленням нечистої сили, сексуальності, володарем вод та підземного вогню, постійним казковим супротивником лицаря-богатиря.
Мотив змієборства – один із ключових у традиції української чарівної казки. Так, із Змієм билися Котигорошко («Ударив Котигорошко вдруге, по пояс Змія загнав у тік, ударив утретє, — зовсім убив» (народна казка «Котигорошко»), Ілля Муромець, Микита Кожум’яка («На крилах Змій прилинув, князівну ухопив, і наче в прірву згинув» (Олександр Олесь), Іван — Мужичий син. Та найбільшого багатоголового Змія колись убив син Божий, святий Урай.
У міфах багатьох народів Змій бере участь у творенні світу. Він начебто підтримує землю, або утримує баланс доба і зла на Землі (Уроборус, Йормунґанд, Шеша, Веселковий змій). Будь то єгипетський Апофіс, грецький Піфон, індійський Врітру або японський Ямата-но Ороті.
Українці тисячоліттями жили поряд із зміями, які заворожували і лякали. Тому не дивно, що образ змії знайшов своє місце в усній народній творчості й орнаментиці, але ставлення до змій було дуже неоднозначним. Різноманітна магічна атрибутика, що асоціюється зі зміями, зберігається досі у народній пам’яті у вигляді орнаментів на килимах, вишитих рушниках, посуді. Доріжки, половички — це той самий смугастий змій-обережник, що вартує оселю від лихої сили. Від відьом захищалися чарівним колом. Колись змій вважали охоронцями хатнього затишку, вбити змію було тяжким гріхом. Казали, якщо змія сосе молоко корови, то саме вона матиме особливо багато молока. Водночас змію вважали гадиною, диявольською потворою. «Убити гадюку – це ніби сім Літургій прослухати» (Митрополит Ілларіон «Дохристиянські вірування українського народу»). Різні часи – різні вірування. Також потрібно враховувати, що існує велика різниця між «змією» і «Змієм».
Змій не можна трактувати як абсолютне зло. За українськими легендами змії зимують у вирії. «Пішла дівка в ліс і провалилася у цей вирій. Як провалилась, а гадюки як засичать. А сама більша як засичить на них – вони всі й помовкли. І лежить там сірий камінь. А та, старша, так коло тієї дівчини в’ється та кланяється, показує, щоб і вона той камінь лизнула. – Я, – каже дівчина, – довго і кріпилась: аж дев’ять днів! А там і лизнула. Так відразу й одужала, і їсти не хочеться» («Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини»). В казці «Яйце-Райце» змія обдаровує головного героя, забезпечивши йому щасливе існування. Водночас сімейство змій намагалося з’їсти хлопчика в казці «Івасик Телесик»: «Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!».
Карпатські мольфари пекли хліб на гадюці. Тому, хто з’їсть його, вночі насниться суджений чи суджена. В відварі линовища (гадючої шкіри) дівчата мили голову, аби краще росло волосся, проте казали, що робити це небезпечно, оскільки таке волосся може вночі задушити свою хазяйку.
Інформація про Зміїв міститься в легендах козацького циклу, в деяких навіть є майже точна адреса. «В Гадючій балці водились полози, а нижче порога Гадючого на острівку була, та і тепер єсть, скота (печера), де жив Змій з трьома головами. Його всі боялись; оце як летить, то так весь світ і засяє! Це було давно. Зміїв, кажуть, водилось тут три: один на Перуні (острові), другий на Гадючому порозі, третій на острові Хортиці. На Хортиці, якраз в Висчій Голові, єсть і тепер глибока скота: ми її так Змієвою і звемо» [Народна пам’ять про Запоріжжя] (Михайло Грушевський «Історія української літератури»).
В багатьох переказах слово «Змій» є синонімом слова «дракон». «В українців Карпат ця істота має назву «гадина з крилами». Бог послав її на землю подивитися, чи моляться люди. А то було після потопу, і гадина нажерлася й не могла летіти. Тоді Бог зобов’язав її стерегти криниці з водою. Але гадина давала воду хіба тоді, коли їй приносили жертву – людину. Нарешті знайшовся чоловік, що вбив її» (Валерій Войтович «Українська міфологія»).
Зміїним королем в українській міфології був Змій Василіск. Щоб його заспокоїти, 4 червня люди приносили в жертву чорного півня. «Цар Змій відрізняється від простих гадюк великими розмірами і, крім того, має на голові золоті ріжки, що світяться. При зустрічі з ним треба покласти червоний пояс або хустину; побачивши червоний колір, він скидає свої золоті ріжки і хто зуміє їх схопити – той буде і здоровий, і щасливий, і багатий; багатий – тому, що йому відкриються під землею всі скарби» (Валерій Войтович «Українська міфологія»).
В українських народних казках та легендах зустрічається мотив шлюбу дівчини із вужем. «Узяв парубок дівчину за руку та й пішли вони до ставка, де жив цей парубок, бо він був Михайлом Проклятим, оберненим на вужа» («Ластівка й зозуля» Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини).
Ще одна іпостась Змія пов’язує його з любовною магією українців. Начебто Змій може перетворитися на вродливого чоловіка, який вступає у близькі стосунки з жінками. Звали його Перелесником. Про це у наступному матеріалі.
