ЧУГАЙСТЕР
(чугайстир, чугай, дід, гай, ночник)
Чугайстер відомий тільки українцям. Його уявляли як бродячого лісом оголеного й оброслого білим чи чорним волоссям гігантського здичавілого чоловіка, зростом зі смереку, іноді одноногого (Хідерігамі, Куй, Тхеурангі), якому ніхто неспроможний нашкодити. За деякими легендами, Чугайстера описують як вітер чи вихор. Вважалося, що він любить співати і танцювати, приносить вдачу.
«Чугайстер — се заклятий чоловік. Він ходить лісами блукаючи і ніхто його не вб’є, ані не з’їсть, бо так йому «пороблено». Одежі не носить ніякої, а шкіра його покрита буйним волосєм» (Антін Онищук «Матеріали до гуцульської демонології»).
Чугайстер полює на жіночих лісних духів – мавок/нявок, повітруль, лісниць та інших червоних. Він знає стежки, якими вони ходять. Істота ховається в сухому листі і чекає на жертву. Коли вона проходить повз, Чугайстер вискакує і розриває її навпіл (наступивши їй на одну ногу і потягнувши за іншу). Буває й таке, що Чугайстер приходить посидіти біля людського багаття і посмажити на ньому спійману мавку. Коли Чугай переслідує своїх жертв, його супроводжує сильний вітер. Втікаючи від монстра, мавки можуть ховатися в колибі і навіть просити людей про допомогу. Щоб підібратися до повітруль Чугайстер здатен перекинутися на вовка, бо ті не бояться вовків. Люди можуть почути плач повітрулі, яку вбивають. Вважається, що мавкожерство Чугайстера йде на користь людям, які могли б постраждати від злих ігор тих духів.
«Чугайстер виглядає як чоловік, але такий високий, як смерека… До людей відноситься приязно, балакає з ними, гріється при ватрі, а лише бігає по лісах та поїдає лісовиці (нявки)» (Володимир Гнатюк «Знадоби до української демонології»).
За деякими джерелами у Чугайстера блакитні очі, або очі як у жаби. Може уявлятися беззубим. Гуцули приносять йому в жертву кулешу й бануш, знаючи про його проблему. Зникнення частування розглядалося як доказ приходу Чугайстера. Існують легенди, згідно з якими є тільки один Чугайстер, або що Чугайстерами стали сім братів, або що в лісі ходять десь три Чугая.
Відомо, що Чугайстер активний переважно вночі, територію лісу він не пересікає. Він не з’являється на полях чи в селах, не підходить до хат. Однак, про всяк випадок, світло на ніч потрібно гасити. Якщо після опівночі Чугайстер бачить світло, то прямує до нього і кличе: «Гой, гой, гой!». Якщо зустріти його в лісі, Чугай може привітатися і піти далі, а ще може захопити у шалений танок, який не витримає ніяке взуття.
Полюбляє гомоніти вночі і опівдні. Відповідати йому ні в якому разі не треба. Багато рис Чугайстера поєднують його з вітром. Він може й сам являтися в подобі вітру або вихору. Спить Чугайстер, згорнувшись клубком, або в глухій гущавині, або в сухому листі і гілках. Він має могутній зріст, а тому довкола ватри скручується у велетенське колесо і гріється.
У Чугайстера нема хати, жінки і дітей. Натомість у нього є кози. Про Чугайстера також знали як про захисника бідних. Своїх кіз він пасе разом з худобою бідняків. Влада над тваринами в Чугая така велика, що вони виконують для нього всілякі справи: навіть по воду Чугайстер посилає лиса або вовка.
«Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях… Тоді Іван зразу його пізнав. Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок» (Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків»).
Уявлення про Чугайстера, ймовірно, беруть коріння в анімістічних і антропоморфічних поглядах на явища природи. Можна провести паралель між Чугайстером, Лісовиком, Дикими людьми та Малпою.
