ЛИЗУН
«Лизун — невідомий іншим слов’янам» (Гнатюк Володимир «Знадоби до української демонології»). В українській міфології це величезна тварюка, яка живе у пущі ліса і пожирає заблукавших там людей. «Лизун — се чорт у постаті великого звіра» (Павло Чубинський «Труди»).
Також існує версія, що лизун – це будинковий дух, або одне з його табуїстичних імен. Він мешкає за піччю, в лазнях, в підпіллі будинку. За повір’ями лизун виходить з укриття лише вночі, зализує волосся людей, шерсть худоби. Може вилизати брудний посуд і чани для купання.
Кажуть, дехто прокидався від дій лизуна, який вилізував волосся, обличчя або ноги людини. У такому випадку потрібно почати молитися, поки не заспіває півень.
Ззовні лизун походить на купу шерсті, яку можна сплутати зі звірем. Язик в нього жорсткий. Місцеві залякували лизуном дітей, щоб добре поводилися і вчасно лягали спати: «Лягай, бо лизун тебе з’їсть»; «Не плач, лизун прийде».
Українці називають лизуном/язиком сніп вогню.
