БУЗНИЧИЙ
(дід, дідько лисий)
Як то кажуть: «На городі бузина, а в Києві – дідько»! І не якийсь там «дядька», котрого дехто почув.
Бузина вважалася відьомською ягодою, а Київ – рекордсмен за кількістю Лисих гір. Співставивши всі факти, можна прийти до висновку, що це прислів’я — застереження. «Бузина вважається чагарником нечистим; особливо не можна знищувати коріння її: зведе руки і ноги сміливцю, зробившому це. Не можна нічого будувати на тому місці, де є старий корч бузини: місце це — житло чорта» (Павло Чубинський «Труди» [Вінницький і Проскурівський повіти]).
«Почав княжити Володимир. Поставив кумири на горі поза княжим двором… І приносили їм жертви, називаючи їх богами, і приводили своїх синів та дочок, і приносили жертви бісам, і піддали скверні землю жертво-приношеннями своїми. І зганьбили тією кров’ю землю Руську і гору ту» (Нестор Літописець «Повість минулих літ»).
«Відьма знана, я думаю, усякому, хоча вона й водиться, власне, в Україні, а Лиса гора під Києвом служить збіговиськом усіх відьом, які тут ночами справляють свої шабаші» (Володимир Даль «Про повір’я, марновірство й забобони»).
У багатьох народів світу було переважно позитивне ставлення до цієї рослини. Англійці, наприклад, вірять, що з бузини зробили хрест, на якому відбулося Розп’яття. І на ній же здійснилася відплата за зрадництво. «Іуда повісився на бузині», — писав Шекспір у «Марних зусиллях кохання», передаючи повір’я, розповсюджене в Англії, як, до речі, і в Україні та Польщі.
Бузина — це символ смерті й відродження. У міфології давніх слов’ян бузина існує від початку світу. Українці вірять в магічні властивості бузини і звертаються до неї шляхетно, з повагою: «Бузиновий Адаме!», «Царю бузничий».
Цвіт бузини, як і її зрілі плоди, широко використовувалися нашими пращурами в кулінарії та домашній медицині. Але українці не забувають і про демонологічний сенс рослини: вважається, що бузину «насадив чорт» і тепер постійно живе під нею, тому її не можна викопувати з корінням, щоб не дратувати нечисту силу. «Бузина — диявольський витвір: її насадив чорт і тепер постійно сидить під нею» (Павло Чубинський «Труди» [Літинський повіт]).
З бузинових паличок робили сопілки, які в казках є чарівними. Відомими є замовляння до бузини: «від напасті», «щоб суд не засудив», «для сміливості», «для позбавлення від усякої біди», її використовували при ворожінні: «Трясу, трясу бузину, відгукнися, пес, з тієї сторони, де живе мій милий». Гілку бузини носили у Вальпургієву ніч.
Вважалося, що бузина водночас корисна і небезпечна. Крім того, українці вірили в Бузничого. «Бузина небезпечна рослина, бо в ній сидить Бузничий» (Іван Огієнко).
Ліна Костенко у вірші «Бузиновий цар» (1987) описує Бузничого з погляду бабусі («Брови в нього волохаті, сиві косми пелехаті. Очі різні, брови грізні, кігті в нього як залізні, руки в нього хапуни − так і схопить з бузини!») і онука («Очі в нього не страшні. На пеньочку, як на троні, він сидить собі в короні. Грає в дудку-джоломію, я заграв би, та не вмію. А навколо ходять в танці квіти − всі його підданці… Він сидить у бузині, усміхається мені!».
Бузничий – дідусь зростом у півліктя із довгою сивою бородою. На його великій лисій голові ростуть маленькі ріжки. Тіло і рога кольору ягід бузини.
Бузничий дід живе біля хати в кущах бузини. Він добрий, захищає людей і тварин.
Під впливом християнства образ Бузничого трансформувався з домашнього духа у нечисту силу, чорта лисого, який сидить у бузині. Відтоді вважається, що Бузничий лякає людей, нагороджує їх усілякими хворобами.
Нагадаю вам також, що навіть у великого чарівника Албуса Дамблдора була бузинова паличка. За переказами всесвіту паличка була подарована самою Смертю Антіоху Певерелу. Дамблдор став її господарем, перемігши в дуелі Геллерта Гріндевальда. Потім власниками найбажанішої чарівної палички стали Драко Мелфой, частково Волдеморт і нарешті Гаррі Поттер.
