Житель Одеси, штурман за фахом, свідомо пішов служити до Морської охорони Державної прикордонної служби України.
Штурман корабля Морської охорони «Миколаїв» лейтенант Максим, як і більшість одеситів, змалку мріяв стати моряком. Після школи вступив до Одеської морської академії, закінчив там військову кафедру за спеціальністю «судноводій, лоцман», проте, за сімейних обставин, на 5-му курсі змушений був полишити навчання.
Максим усвідомлював, що робота на торгівельних суднах – не з легких, але марив морем, прагнув добре заробляти чесною справою. Незабаром його мрія здійснилася – такий бажаний перший рейс. З 25 років почав працювати на танкерах, спочатку практикантом, а згодом, завдяки своїй старанності та постійному самовдосконаленню, став другим помічником капітана й сьогодні вже має понад 10 років досвіду й морської практики.
З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну, Максим попрямував до центру комплектування, де йому запропонували на вибір – мобілізуватися у сили ППО або до Морської охорони Державної прикордонної служби України.
«Мій вибір був цілком очевидний, адже саме море – моя стихія», — згадує Максим.
Дружина Максима, Катерина, підтримала його рішення служити на захисті морських кордонів. І, навіть, коли він радив їй з маленьким сином виїхати до друзів за кордон, категорично відмовилася, сказавши, що не залишить ані чоловіка, ані рідної України.
У сьогоденні Максим вже прокладає на карті курс кораблю Морської охорони й пишається тим, що у лавах захисників України. За словами командира корабля, штурман з перших днів служби прагне якомога краще опанувати військову справу й під час виконання бойових завдань завжди проявляє дисциплінованість, професіоналізм та надзвичайну стресостійкість, чим суттєво мотивує екіпаж. В колективі про Максима кажуть, як про щиру, відкриту людину, з чудовим, характерним одеським почуттям гумору.
У свою чергу Максим вдячний командиру та екіпажу за те, що дякуючи їх допомозі та підтримці, зміг швидко адаптуватися до військового життя.
«Екіпаж нашого корабля – це люди різного віку та життєвого досвіду, світогляду. Але між нами ніколи не виникає непорозумінь. Навпаки, намагаємось ділитися своїм досвідом, підтримувати один одного. Зараз уся наша країна єдина у боротьбі проти ворога. І наш екіпаж так само монолітний – ми об’єднані спільною метою – разом до Перемоги!» — каже штурман.
Але, під час роботи на танкерах, Максиму доводилося працювати й у тих екіпажах, де згуртованість була не такою, особливо в думках і поглядах.
Згадуючи спілкування з тими членами екіпажу, які є саме громадянами рф, Максим зазначає: «Передусім скажу, що траплялися серед росіян адекватні люди, навіть з проукраїнською позицією, але це переважно молодь, яка мислить тверезо. А от хто старшого віку, ті частіше за все, так би мовити, запаяні пропагандою, усіма цими брехливими наративами. Поспілкуєшся з такими й розумієш, що вони живуть у якомусь задзеркаллі. Як на мене, їх можна порівняти з хворими людьми, які у якийсь момент збожеволіли і почали жити у своїй реальності».
У майбутньому штурман мріє все ж закінчити навчання в академії, але не виключає й того, що після мобілізації залишиться на контрактній службі у Морській охороні. Проте на даний час планів на майбутнє не будує, адже вважає, що передусім потрібно перемогти ворога, звільнити країну від окупантів, а вже потім міркувати про подальшу кар’єру.
«Ми неодмінно переможемо. Бо зло, яке несе і сіє по світу рф, має бути викорінено. Бо кожен з нас прагне кращого життя в мирі і гармонії з собою й усім світом. Переможемо тому, що хочу аби мій син ріс та жив у вільній, незалежній, мирній Україні», — впевнений Максим.
