Відьми
Häxan
1922
Єдиний у своєму роді документально-художній гібрид «Відьми» був довгий час заборонений майже в усьому світі. Маленький німий фільм, який справив таке велике враження, містить в собі документальне дослідження про те, як люди уявляли забобони в 20-х роках ХХ століття. Складно уявити, чим представлялася картина для її сучасників, якщо навіть сьогодні вона виглядає декілька непристойно.
Режисер Беньямін Крістенсен працював над стрічкою «Відьми» з 1919 до 1921 року. Він мав за мету дослідити не тільки вплив старих забобонів та упереджень, а також поповнити брак знань про природу психічних захворювань, які призвели до полювання на відьом у Середньовіччі. «Відьми» — це нетиповий урок історії з сімох частин, унікальна лекція-візуалізація, яка дійшла до нас крізь терни часу.
Дія відбувається в кінці XV століття. Стара відьма Карна варить еліксир зі змій і жаб. Місцеві жінки просять в неї приворотне зілля, одна з них навіть хоче закохати в себе ченця. Кілька разів з’являється сам Диявол — то як страхітливе створіння, то як чарівний спокусник. Він обдаровує Карну золотом, яке потім зникає. Анна, дружина важко хворого чоловіка, звинувачує Карну в усіх гріхах, і по неї приходять інквізитори. Щоб зупинити тортури Карна зізнається в усьому, чого від неї хочуть.
Багато часу приділяється вивченню розташування пекла і поведінки Сатани (роль якого виконує Крістенсен), а також популярних ідей, які пов’язують його із сексуальністю загалом і сексуальністю жінок зокрема. Це відверто сексуальний фільм, який розширив рамки дозволеного в кінематографі 1920-х років. Він демонструє вбивство немовлят, поцілунки Диявола в зад і багато оголених тіл, а також жах, який переживають звинувачені у чаклунстві люди, і тортури, якими змушували їх «зізнаватися» у фантастичних злочинах. Режисер Беньямін Крістенсен створює велике відчуття напруги, обвинувачуючи жорстокі методи церковної влади, масовий страх перед інакодумцями і порушниками євангельських ідеалів, свідомі наклепи і їх наслідки, інквізицію, як злочинний інститут державного контролю над жіночим тілом.
Закінчується картина відео-гідом по різноманітним інструментам для тортур, за допомогою яких кожен би зізнався у наявності магічних властивостей. Їх застосовували у різні часи і за різними обставинами до жінок і чоловіків, під приводом звинувачення в єресі або чаклунстві. Для спостерігаючих за допитом людей влаштовували поетапне безнадійне видовище, нарівні з дуже повільною публічною смертельною карою, щоб задовольнити їх тягу до крові, бажання розправитись з обраним ворогом суспільства. Світська влада теж позбавлялася внутрішніх загроз держави, так переслідували потенційних революціонерів і науковців, які робили великі відкриття.
Фільм «Відьми», як і відома книга «Молот відьом», — це стислий посібник з технічних питань тортур. Але на відміну від суперечливої книги стрічка містить сміливий глум і комедійність, хоча гумор виходить трохи перверсивним. Закадровий голос нагадує глядачам, що диявольські витівки не залишилися в минулому. Колись для обвинувачення у відьомстві достатньо було мати деформацію хребта у вигляді горба, одне око чи більмо, страждати тремтливим паралічем, лунатизмом чи іншими нервовими розладами, які навіть у 1920-х роках узагальнювали одним терміном – істерія. Тепер замість істерії всім діагностують панічну атаку, романтизовані відьми більше не літають на мітлах, а єдине місце, де існує Диявол – це Біблія.
