Відеодром
Videodrome
1983
Більшість науково-фантастичних фільмів старіє швидше, ніж стрічки інших жанрів, але це не стосується картин майстра боді-горора, одного з найяскравіших представників незалежного кіно — Девіда Кроненберга. Його «Відеодром» посів в розумах глядачів і дав відчути, що таке істинний зв’язок між технологіями і плоттю.
Справитися з майбутнім — непросте завдання. Тому філософи, соціологи і футурологи приділяють стільки часу дослідженням впливу масмедіа на формування людини і суспільства. Чи то праці «Механічна наречена: Фольклор індустріальної людини» (1951) і «Галактика Ґутенберґа: Становлення людини друкованої книги» (1962) Маршала Маклуена, яким захоплювався Кроненберг, чи стаття «Майбутнє як спосіб життя» (1965) Елвіна Тоффлера, де він ввів термін «футурошок», або «Симулякри і симуляція» (1981) Жана Бодріяра, на чиїй ідеї пізніше була побудована концепція фільму сестер Вачовскі «Матриця».
Потрібна гостра спостережливість, щоб спрогнозувати культурні тенденції епохи і відчути темп технологічного прогресу, а також зрозуміти, куди рухається світ. «Відеодром» — у якому божевільні змови закладені всередині божевільних змов — виглядає більш ніж пророчим. А головним пророком виявляється Девід Кроненберг, фільмографія якого все ще актуальна для розуміння сучасного світу. Але жоден з його кінофільмів не може бути таким доречним як «Відеодром», навіть коли аналогова відеотехнологія майже зникла, з появою повноцінного Інтернету і соціальних мереж, роздуми Кронеберга залишаються сучасними через чотири десятиліття після виходу фільму.
♥
Макс Ренн (Джеймс Вудс) розшукує екставагантні фільми для показу в нічному ефірі на власному телевізійному каналі CivicTV. Проте майже всі вони виявляються надто легкими для розбещеного смаку Макса, а йому потрібне щось сенсаційне. Знайомий радіомайстр перехопив і записав трансляцію садомазохістського відео, проте сигнал преривається. Згодом Макс виступає на ток-шоу, де його дорікають за експлуатацію насильства, а він каже, що пишається здатністю задовольняти фанзазії глядачів, навіть самих збочених, адже вони зможуть все побачити не відходячи від телевізорів, тому не стануть втілювати свої мрії в реальності. Ще одна гостя програми сексологиня і радіоведуча Ніки Бранд (Деббі Гаррі) вважає порнографію корисною, але насторожена щодо фліртуючої поведінки Макса. На шоу відбувається пряме включення професора Браяна О’Блівіона (Джек Крілі), котрий несподівано схвалює діяльність Макса.
Макс як одержимий шукає відео з сексом і тортурами під назвою «Відеодром» — безсюжетні снаф-фільми, де анонімних жертв жорстоко катують і, зрештою, вбивають. Він хоче дізнатися, хто створює таке кіно, вважаючи, що це телебачення майбутнього. Один з записів побачила Нікі, яка прийшла в гості к Максу. Вона зізналася, що їй це подобається і навіть запропонувала трохи порізати її.
♥
Фільм розповідає про те, як люди стають своєрідним гібридом між собою та технологіями – тема, яка турбує сучасні розуми, оскільки зараз люди максимально «прив’язані» до своїх смартфонів і комп’ютерів. «Відеодром» не можна назвати антиутопією, тому що в фільмі зображене звичайне суспільство 1980-х років з притаманним йому захопленням телебаченням. Картина досліджує наслідки безперервної дії аудіовізуальних подразників, наповнених сексом і насильством, на прикутих до екранів людей, вона ілюструє типові для свого часу фобії і питання: телевізійні хвилі можуть викликати рак мозку і галюцинації, зомбоскриня програмує людей на певні дії, реклама занадто сексуалізована заради продажу, взаємозв’язок сексу та технологій у сучасній культурі, приховані форми впливу на масову свідомість і 25-й кадр.
У «Відеодромі» також розглядається проблема поширення снаф-фільмів заради перверсійних розваг і, звісно, фінансової вигоди. Ми запитуємо себе: Для кого знімають таке кіно? Кому це може знадобитись? Відповідь у «Відеодромі». Щодо сексуальних ігор, садомазохізму і боді-горору, тут все просто. Головний герой Макс працює в сфері сексу і відкриває в собі нові вподобання, він хоче більше і жорсткіше. Він пересичився повсякденними речами, тому пристрасно шукає нових відчуттів і додаткових щілин у власному тілі. Всі жертви технічного прогресу, хто перебуває під дією «Відеодрому», стають залежними, втрачають відчуття реальності і сягають крайнощів, вони начебто набувають нових органів і отворів для проникнення і поглинання медіапродукту, але ніяк не можуть задовольнитися, що штовхає їх на вбивства чи самогубства заради «нової плоті».
За Маршалом Маклюеном, так гладач стає екраном. Процес аудіовізуального враження підгодовує глядачів, але завжди залишає стан незадоволеності необхідний для підтримки престижної форми масового споживання. Ми граємо з власним породженням, технологічним монстром Франкенштайна, який теж має право на життя. Людина проникає всередину цього організму і стає частиною колективної суспільної свідомості.
На думку Маклюена, людина розширила свою центральну нервову систему до вселенських масштабів і стрімко наближається до фінальної стадії розширення людини назовні – «стадії технологічної симуляції свідомості, коли творчий процес пізнання буде колективно і корпоративно розширений до масштабів всього суспільства… Будь-яке розширення, будь то шкіри, руки або ноги, впливає на весь психічний та соціальний комплекс». Це «процес інтеграції, стирання меж і відмінностей, усування фрагментації й спеціалізації, складання цілого з уламків. Дія й зворотна дія відбуваються майже одночасно». Світ, образно кажучи, вибухає всередину.
«Відеодром» хоче знати, скільки відсотків від побаченого на екрані наш мозок і нервова система сприймають за реальність і чи здатне телебачення змінити стан людини, надавши певних зовнішніх імпульсів для неврологічної обробки. Дискурси про паноптичні масмедіа, що вважаються шкідливими для соціального тіла, підштовхуючи людей до деструктивної поведінки, не припинилися і дотепер. Головний герой фільму Макс має симбіотичний зв’язок з вогнепальною зброєю, еволюціонувавши в інструмент руйнування, на кшталт сучасної людини, нерозлучної зі смартфоном і Інтернетом, де вона виступає режисером свого крихітного світу, доступного в результаті для всього людства, що лише робить наш медіаландшафт ще більш хаотичним і неконтрольованим. Однак масмедіа ніколи не зможе стати бруднішим за думки, які ми ховаємо у своїй свідомості. Саме тому «Відеодром» не впливає на всіх однаково. Мозок Макса не може належним чином обробляти довжину хвиль футуристичного телебачення, тому його використовують інші люди, які краще розуміють, як функціонує новий технологічний світ. Таке майбутнє провокує глобальні зміни і потребує жертв. Така ціна прогресу.
«Відеодром» базується на дитинстві режисера Девіда Кроненберга в Канаді, коли він вночі перехоплював сигнали американських телеканалів, які транслювали еротику та фільми жахів. Вигадана для фільму станція CivicTV була створена за зразком реальної телевізійної станції Торонто CityTV, відомої порнографічним змістом у своєму нічному блоці програм The Baby Blue Movie.
Першим дослідженням Кроненберга щодо садомазохізму, насильства і задоволення, які в сукупності впливають на сприйняття реальності, була чорнетка «Мережа крові», написана ще на початку 1970-х років. В ній автор описав знайому нам ситуацію, коли працівник телекомпанії ненавмисно знайшов приватну телемережу, призначену для дивних заможних людей, які готові платити, щоб побачити заборонені речі. Сценарій «Відеодрому» Кроненберг почав писати ще в 1981 році. Перший варіант включав багато сцен, які не були представлені в фінальній версії: протагоніст відрізає собі кінцівку, Ренн і Нікі зливаються через поцілунок в об’єкт, здатний «плавити» глядачів, а також епілог фільму з оргією. Хоча деякі сцени і були вирізані, насильницький сюжет нікого не збентежив, адже на розробку фільму було виділено майже шість мільйонів доларів.
Залучити актора Джеймса Вудса до «Відеодрому» виявилося нескладно. Вудс поважав чудернацький стиль Кроненберга і був прихильником попередніх картин режисера — «Скажена» (1977) і «Сканнери» (1981). Вокалістка нью-вейв гурту Blondie Деббі Гаррі знімалася в незалежному кіно, але у неї ще не було такої великої ролі. За словами акторки і співачки, більш досвідчений Вудс дав їй багато корисних порад. Роль Браяна О’Блівіона дісталася канадському актору Джеку Крілі, але головна ідея полягає в тому, що це відсилка до професора Маршала Маклуена.
Операторською роботою фільму займався Марк Ірвін, якому було дуже незручно знімати сцени в більш сучасному форматі. Ірвін відомий співпрацею з Кроненбергом в таких фільмах, як «Виводок» (1979), «Сканнери» (1981), «Мертва зона» (1983), «Муха» (1986), а також зйомками стрічок інших режисерів: «Розбірки у маленькому Токіо» (1991), «Вампір з Брукліна» (1995), «Крик» (1996). А саундтрек написав друг режисера Говард Шор, поєднавши оркестрову музику і синтезовані звуки.
Окрім філософських міркувань, Девід Кроненберг наділив «Відеодром» креативними практичними ефектами, які здатні викликати дискомфорт. Жахи розуму і тіла, вигадані режисером, втілив у реальність майстер спецефектів Рік Бейкер, відомий своєю працею в фільмах: «Американський перевертень у Лондоні» (1981), «Виття» (1981), «Смертельна забава» (1981), «Трилер» (1983), «Гремліни 2» (1990), «Ед Вуд» (1994) та багатьох інших. Він починав свій творчий шлях, як асистент ветерана спецефектів Діка Сміта у фільмі «Екзорцист» 1973 року. На знімальному майданчику «Відеодрому» разом з помічниками він створив ефект дихання телевізора за допомогою компресора із клапанами, підключеними до клавіш піаніно для керування. В пошуках гнучкого матеріалу Бейкер знайшов метеозонд. Планувалось, що після пострілу обличчя жертви розплавиться, але Бейкер відмовився від цього, дізнавшись, що його наставник Дік Сміт нещодавно використовував таку техніку. Бейкер зупинився на тому, щоб ракові пухлини видовищно вибухали назовні. VHS-касети виявилися занадто великими для отвору в животі Макса, тому їх замінили на відеокасети Betamax. Джеймс Вудс вважав грим на животі незручнім і після довгого робочого дня казав: «Я більше не актор. Я просто носій щілини!». Всі відверті концепції пістолету були відхилені зі зрозумілих причин.
Психосексуальний «Відеодром» візіонера Девіда Кроненберга запевнив нове покоління, що воно не самотнє в своїй підпільній одіссеї. Смерть Відеодрому! Хай живе нова плоть!
