У селі Шевченкове Кілійської громади Ізмаїльського району, що на Одещині, вже другий рік поспіль досліджують особливості побудови та розмаїття структури місцевих криниць.
Про це повідомляє інформаційна агенція «Юг.Today» з посиланням на вчителя історії, права та громадянської освіти Шевченківського опорного закладу освіти № 2 Ольгау Шкуропат.
«Головне наше багатство – це земля. Але щоб земля родила, потрібна ще вода і роботящі руки людей. Люди у нас працьовиті, а от води не вистачає, хоча і живемо біля Дунаю. Ця проблема є актуальною для нашого краю вже декілька десятиліть, тому що із ліквідацією колгоспів припинила своє існування і система зрошення земель, якою користувалися колективні господарства. Сільський водогін теж працює не так, як раніше. А вода потрібна постійно і всім. Люди почали чистити старі криниці, копати нові, використовуючи при цьому більш сучасні технології», – зазначає вчителька.
При в’їзді в Шевченкове по вулиці Музики знаходиться криниця, яку називають візитівкою села. Вона має гарне дерев’яне обрамлення з дахом, кришку, а також ланцюг з відром. У цій криниці смачна джерельна вода, і мандрівники, що прямують селом, мають змогу втамувати спрагу. Криницю, згідно традицій пращурів, час від часу освячує батюшка йорданською водою. Ця криниця – символ села, сили, багатства, родючості, краси, вірності, безсмертя народного духу, розлуки, народної духовності.
Ольга Іларіонівна поділилася особливостями побудови криниць.
«Цямриння (штольню, зруб) колодязів прикрашали вирізьбленими силуетами пташок, тварин, оздоблювали розмальовками. У нас цямрину називають просто –«калач». Дбайливі господарі обабіч криниці висаджують квіти ставлять чепурну лавку, відерце і полив’яний кухоль. Часто будують над криницями деревʼяні будиночки. У 60-90-х роках XX ст. у селі Шевченкове були криниці-помпи, відомі як «колонки». Для таких криниць не потрібне електропостачання, а лише мускульна сила людини. Моя бабуся Ганна розповідала, що мили біля колонок взуття від болота, ідучи дорогою до школи: « Це було дуже весело. Один качає воду, а ми миємо черевики. Вода ллється, бризки розлітаються. Інколи, так забаримося всі гуртом, що запізнимся до школи». По вулиці Шевченка (це одна із центральних вулиць села) ще збереглися такі колонки. Їх дві, але вони без ручок, тобто не працюючі”, – зазначає вчителька.
За її словами, зазвичай криниця в селі була місцем, де сходилися жінки не лише по воду, а й щоб поділитися новинами, вирішити якісь господарські питання.
Зверху такі криниці раніше облаштовували деревʼяним або камінним «калачем». Зараз для цього використовують цементові або металеві кільця різного діаметру. У Шевченкове також є майстри з виготовлення цементових кілець для криниць. Вони працюють на замовлення.
Для того, щоб дістати воду з таких криниць, використовували коловорот або журавель.
