Міфологічний бестіарій України: Хто такий Чорт

0

Нова рубрика «Міфологічний бестіарій України» – це поєднання міфологічних уявлень українців та «живих» усних текстів, записаних фольклористами в різних регіонах України. У матеріалах ви ознайомитесь з міфологією, демонологією, фольклором, легендами та віруваннями наших пращурів.

«Міфологічний бестіарій України» повний фантастичних істот: від величезних драконів до добродушних крихітних створінь. Деякі виникли на підґрунті страхів, інші — імовірно, списані з реальних тварин. Це історичне минуле українського народу, де поєднані язичницькі та православні традиції. Де унікальне бачення світу втілене у чортах, мавках, вовкулаках, у дивних обрядах, які перекочували із народної фантазії у твори видатних письменників та кінематографістів.

ЧОРТ

(біс, диявол, дідько, злий, сатана)

Образ чорта сильно потерпів унаслідок християнського вплива і втратив свої первісні прикмети. Мабуть найкращий опис зберігся в космогонічному міфі, себто у міфі про створення світу.

Записи Володимира Гнатюка: «Чорт був уже перед сотворенням світу, коли панував загальний хаос і Бог уносився понад водами. Тоді побачив його Бог у піні і зацікавився ним і, довідавшись, що він чорт, узяв його із собою. Світ почав творити вже разом з ним. Самому чортові нудилося одначе, тому він забажав мати товариство. Бог порадив йому змочити палець у воді і стріпнути позад себе, наслідком чого дістане товариша. Чорт умочив одначе цілу руку і як почав нею тріпати, то набралося стільки чортів, що з них повстало дванадцять хорів. За спонукою Чорта вони збунтувалися проти Бога, а Бог за кару скинув їх з неба. Вони летіли до землі повних сорок діб, коли ж Бог сказав «Амінь!», — де котрий з них був, там і зостався: у воді — водяник, у лісі — лісовик, у болоті — болотяник, на полі — полевик». Таким чином усі злі духи і нечиста сила взяли свій початок від чорта.

Чорту притаманне поєднання людських і тваринних рис. Часто чорт має людське тіло, покрите чорною шерстю, роги та хвіст. По ночах чорт свище. Його очі — як дві жарини. Його ноги тваринні — козлині, пташині, або просто з вивернутими назад колінами. Через це чорт не може звичайно ходити, а кульгає. Нерідко уявлявся з рилом, кігтями. Чорту приписувалося приховування своїх тваринних рис під одягом. Так, чорт може постати в подобі панича чи чоловіка в чорному одязі. Він здатний набувати подоби собаки, кота, свині тощо, та ставати невидимим. Згідно повір’їв, свійські тварини можуть відчувати присутність чорта. В українських народних віруваннях чорт, крім того, ще може мати крила, часом несе яйця, колише дітей.

Українські народні прислів’я: «Багатому й чорт дітей колише», «Хоч біс, аби яйця ніс».

Ім’я чорта вживається в українській мові як лайка. З образом чорта пов’язані численні українські фразеологізми: «чорт з рогами», «полізти до чорта на роги», «жити, як в чорта на крилах», «хитрий, як дідько з хвостом». Приказки, такі як «Тату, тату, лізе чорт у хату» — «Дарма, синку, аби не москаль», «Богу молиться, а чорту вірує», «Піп у дзвін, а чорт в калатало». Згадки про чорта збереглися в українській топоніміці: Чортова гора, Чортиця, Чортова печера, річка Чортовець тощо. Сленгове «чорт» — ненадійна людина, незнайомець. У тюремному жаргоні, звідки перейшло у вуличний, «чорт» означає людину, що займає одну з найнижчих сходинок у неформальній ієрархії в’язнів, виконує найбруднішу роботу.

Чорт виступає одним з головних персонажів українського вертепу та часто згадується в писемній літературі. Він зазвичай діє в парі зі Смертю, забираючи души лиходіїв до пекла.

Компашка чорта не така мала, як здається. Чорти в народних віруваннях між собою одружуються і народжують нових чортенят. Чортами можуть обернутися нехрещені діти, потопельники, самогубці.

Є ще одна постать чорта – вихор. Кажуть, починається вихор, коли чорт (або чортова донька) грає весілля. «Якъ вихоръ крутить, до то йде чортово весільля; якъ би кинувъ сокиру у його, до була бъ и кровъ на сокирі. Якъ часомъ вихоръ набіжить на чоловіка, до треба казать: «на сала», до вінъ и полетить, — вінъ боїтся «сала» (Павло Чубинський «Труди»).

Чорт вміє ховати свої копита та хвіст у штани, удаючи людину. «Нераз чорт прибирає постать коханка дівчини, приходить до неї і мордує її»; «Чорт дав сотку чоловікові за те, аби пустив жінку спати з ним. Чоловік згодився, але чорт затлумив її вночі та здер із неї шкіру»; «Одна дівка тужила дуже за парубком… Замість парубка почав ходити до неї дїдько і дівка ледви його позбулася від себе» (Антін Онищук «Матеріали до української етнології»).

Чорти не вмирають, вбити їх може лише грім. Часто ховаються у деревах, тому в народі на побите громом дерево кажуть, що там чорт сидів. Чорти також бояться свяченої води, яка їх не вбиває, але пече. Тому, щоб не мати чорта в хаті господарі кроплять водою кожен куток.

Чорти сидять в розвалених будівлях, на болотах, в дуплах дерев та навіть у самих людях. «В одну молодицю вскочив чорт разом із блином, який вона їла. Він мучив її довго, говорив із неї, а коли один знахар прогнав його, то вона не була вже таки при собі і раз перучи біле, втопилася» (Гнатюк Володимир «Знадоби до української демонології»).

Больше новостей на нашем телеграм-канале: https://t.me/volnorezodessa