Крос-культура: Ніч живих мерців

0

Ніч живих мерців

Night of the Living Dead

1968

Зомбі-фільми лякають нас десятиріччями, та за цей час вони зазнали декілька етапів. Все почалося з доволі романтичних стрічок «Я гуляла з зомбі» чи «Білий зомбі», але зомбі там були лише рабами, позбавленими особистостей, вони не прагнули чинити масові вбивства. Режисер Джордж Ромеро своїм незалежним фільмом «Ніч живих мерців» встановив нові канони: кого вкусив зомбі, той стає зомбі, а знищити зомбі можна лише пострілом в голову. Це нібито старовинний посібник з виживання під час зомбі апокаліпсису, який насправді був оприлюднений лише у 1968 році.

Джонні і Барбара на цвинтарі одного маленького американського містечка зустрічають дивного чоловіка, який по ході і зовнішності нагадує ходячого мерця. Він вбиває хлопця, а дівчина в паніці тікає. Коли її автівка ламається, вона забарикадовується в маленькому фермерському будиночку. Барбара визирає у вікно і бачить безліч рухомих, немов маріонетки, людей, які збираються навкруги. Незабаром до неї приєднується вцілілий Бен, у якого закінчилося паливо. Пізніше з’ясовується, що в будинку є ще люди: у підвалі ховалися Гаррі, Гелен і їх маленька дочка Карен, яку вкусив зомбі і вона марить, а також молодята Том і Джуді. За допомогою радіо вони дізнаються, що містичні масові вбивства взяли масштаб національного лиха.

Зомбі — це чудова метафора сучасного людства. Для кінематографіста зняти зомбі-муві — шанс знищити колишнє життя і почати все спочатку. Глядачі можуть зі страхом уявити, що таке опинитися звичайній людині у вкрай незвичній ситуації, і припустити, як саме ми змогли б пережити зомбі апокаліпсис, і якою ціною.

«Ніч живих мерців» — це не черговий розважаючий горор про зомбі, а дотепна соціополітична алегорія, яка вперше торкається раніше невідомих рівнів страху, викликаючи щось на кшталт клаустрофобії. Це революційний кінофільм, який висуває питання соціальної справедливості, расизму, класової системи в Америці, і робить це за допомогою з’єднання різних елементів, властивих жанрам фільмів жахів. Ретроспективний аналіз показує, що картина «Ніч живих мерців» з афроамериканцем у головній ролі зухвало дала ляпас 1960-м рокам.

Ймовірно джерелом натхнення для Джорджа Ромеро при створенні «Ночі живих мерців» став постапокаліптичний горор «Остання людина на Землі» з Вінсентом Прайсом у головній ролі. Кінострічка знята за романом «Я – легенда» Річарда Метісона, а головними проблемами у творі виступають інфекційне захворювання та вампіризм, як його наслідок. Роман значно вплинув на формування в сучасній літературі та кіно образів зомбі і популяризації концепції всесвітнього апокаліпсиса. З виходом першої екранізації в свідомості суспільства вкоренився архетип еволюціонувавшого людства, яке пристосувалося до нових умов. Зомбі Ромеро анатомічно дуже схожі на зображених в «Останній людині на Землі» невмираючих створінь: вони мляві, хриплять і кличуть героя на ім’я. За винятком того, що модернізованих зомбі аж ніяк не злякаєш часником.

«Ніч живих мерців» та його сіквели суттєво вплинули на історію кіно і жанр горору в цілому. Інші режисери підхопили традицію першого справжнього зомбі-фільму, роблячи фінали без гепі-ендів. Джордж Ромеро продовжив зображати найгірші риси поколінь, створивши «Світанок мерців» — портрет суспільства споживання 1970-х років з максимальною кількістю різноманітних вбивств, слідом за яким вийшли декілька гідних італійських зомбі-муві. В 1980-х він зняв фільм «День мерців», за сюжетом якого влада переходить до військових, і тоді зомбі стають приємнішими ніж деякі люди. Завдяки майстру зі спецефектів Тому Савіні, картина стала наступним щаблем кровопролить та жорстокості, коли-небудь зображеним в кіно. Савіні був військовим фотографом у В’єтнамі і бачив справжні жахи на власні очі, тому він точно знав, яким чином передати природність найстрашніших речей, про які не прийнято говорити вголос.

Відтоді зомбі стали символом анархії, сумішшю жаху і сатири. Поєднати дві останні риси особливо яскраво змогли у 80-х роках: «Зловісні мерці» Сема Реймі, «Трилер» Джона Лендіса на пісню Майкла Джексона, «Повернення живих мерців» Дена О’Бенона. В 90-х роках інтерес до зомбі відновився разом із комп’ютерними іграми, а також ремейком «Ночі живих мерців» Тома Савіні, культовою стрічкою «Жива мертвечина» Пітера Джексона і неоднозначним італійським фільмом «Про смерть, про кохання» Мікеле Соаві.

Дивно, але тріумфальним поверненням зомбі у кіно став комедійний «Зомбі на ім’я Шон» 2004 року, знятий за ромеровським реаліті-рецептом. Фільм зображує обличчя Британії того часу із вплетеним соціальним коментарем, він хитромудро обіграє усі класичні штампи, майстерно відродивши зомбі-муві та комічність, властиву горорам 80-х років. Цікаво, що британці створили впливовий зомбі-фільм ще у 1960 році – «Чума зомбі». Можливо ця стрічка не набула такої популярності, як «Ніч живих мерців», але вона була зроблена за вісім років до неї.

Хтось полюбляє повільних зомбі, хтось – швидких. Денні Бойл переосмислив жанр зомбі-муві. У своєму кінофільмі «28 днів по тому» 2002 року він продемонстрував страшенну епідемію, яка поширилася із швидкістю лісової пожежі, що теоретично можливо. Спустошений Лондон, оголошення про зниклих людей. Це відображення тогочасних тривог, насамперед небезпеки пташиного грипу. Хоча зомбі бігали ще з «Міста зомбі», тобто з 1980 року, «28 днів по тому» спричинив квантовий стрибок жанру.

Окрім вірусу і радіації існує ще одна причина виникнення зомбі – спеціальне оживлення мерця. Монстр Франкенштейна найвідоміший і найбалакучіший літературний ходячий небіжчик, який у кінематографі обзавівся будинком, нареченою і сином. Його прямим спадкоємцем став «Герберт Вест -реаніматор» Говарда Лавкрафта, який теж був неодноразово успішно екранізований. Першого «Реаніматора» Стюарта Гордона можна сприймати як кінокомедію, але не варто забувати, що фільм заснований на нетиповому для Лавкрафта оповіданні, витриманому у жанрі горор-пародії та опублікованому в гумористичному журналі. Письменник першим описує процес миттєвого розкладання тіла, його зомбі оживлені через препарат, вони дуже агресивні і можуть розмовляти. Пізніше ці прийоми стануть популярними, як в фантастичній літературі, так і в кіно.

Джордж Ромеро створив сучасних кінозомбі, а згодом вони стали міжнародним явищем. «Вітаємо у Зомбіленді», «Всесвітня війна Z», «Потяг до Пусана», чи реалістичний горор «Ходячі мерці», який вже більше десяти років щотижня потрапляє на екрани телевізорів. Серіал недаремно набув такої популярності, це сталося тому, що зомбі знов втілили турботи суспільства.

Зомбі – універсальна метафора, вони можуть уособлювати що завгодно, залежно від існуючих проблем. Головне — це відчайдушна і нескінченна боротьба людей, навіть тоді, коли, на перший погляд, немає ні сенсу, ні можливостей.

Больше новостей на нашем телеграм-канале: https://t.me/volnorezodessa